Двірник чомусь люто кричить...

Блоґ: Єлена Малиновська

Під вікном падає ще один жовтий листок… Ще один промінь ховається у сутінках дерев і молиться про воскресіння. Я виходжу на вулицю вириваю з рук двірників ці тепллі згорточки життя. Якщо їх не врятувати вони загинуть на завжди...І більше ніхто ніколи не скаже про їхню красу. Для них ніколи не заспіває птах… Повз них не проїде брудний тролейбус. Все… Останній подих осінньої зірки… і перша паморозь вже покриває босі ноги засмучених дерев.
Взуваємо чоботи.
Вже час прощатися. Брати папку з сухими білими листками і спробувати самому створити щастя. Та бачиш, навкруги лише попіл твоєї творчості. Ти не деміург. І в цьому біда. Сьогодні ти закутаєш білою марлею замерзлі руки, підставляючи листки… Створиш ілюзію, в якій осінь буде поряд з твоїми пальцями. Вони гратимутть уякусь гру, де немає правил. Твої руки і чуже листя...
Вже час заховати голову...
Аби очі не бачили болю останніх днів..
Скоро. А поки що треба знову піднятися… пройти цей день… твоїми сходами… побачити печальні очі. Дорікнути за осінь у нашому життя. Без слів. Хвилюючий погляд, мить і все… Осінь… Кожен у своїй норі готується до зимівлі. Ще однієї… Без листя, проміння і без тебе...
Лізу на дерево зриваю ще зелений листок і ховаю в кишеню.
Потім подарую… колись якоїсь зими тобі...
Бодай щось збережу поміж сторінок життя. Пригадаю...
Намалюю на цій зелені обережно твої зелені очі...
Двірник чомусь люто кричить… Кидає в мене оберемок порипаної жовтізни… Я біжу… Він думає, що від його мітли… Нехай… А я ж бо просто втікаю від пафосу..
В руці тримаю ще зелений листок.У душі – твої зелені очі...
Нам добре разом… Як і тієї осені...
Але двірник чомусь люто кричить. Він не любить листя. Там не ховаєтьсяч його любов і на ксероксі не блищать очі. Тулю до серця букетик листя. Ховаю в ньому холодний ніс. І біжу...