Треба авіарейси. Хоча б до Путили

Сьогодні їхала в далеку Путилу. За ті пів року, що я там не була, вона таки дуже змінилася. Хоча й навкруги гарні, засніжені гори, сердечні люди і стрімкі гірські води… Весь цей пейзаж перекреслюють не те щоб жахливі, а повоєнні дороги. Вся дорога з Чернівців до Путили нагадувала мені навчальний майданчик в автошколі. Тільки треба було об'їхати не конуси, а великі ями і канави. Смуга перешкод виявилася настільки виснажливою, що я спочатку призабула чого приїхала. До нині від тих скачок голова форми октаедра. Але місцеві кажуть, аби я так не біткаласи, бо дороги то ще «нічо», а от здоров'є поберегти треба. Їхня філософія вірна. Але я не можу спокійно дивитися на те, як туристичний край ховають у руїнах.

На мої вічні «фе», начальник обласних доріг каже, що вже відремонтував 80% ямок. А де ті відсотки, велика військова таємниця. І цей секрет залишиться складним рівнянням ще довго. А переміщатися треба вже зараз. То може краще залишити ті дороги в спокої і Гаха не чіпати, хоча б до другої весни. А тим часом запустити авіарейси. Там дивися й літати б навчилися і про дороги б забули…