Приїжджай, поки є мости і квітнуть дерева
Важко, коли обсипається цвіт абрикосів і вишень. Я дивилася на них щодня, насолоджувалася солодким ароматом і навіть приїжджала на велосипеді до найрідніших чернівецьких дерев. Щось розказувала, слухала і фотографувала. Потім кидала на траву спортивну кофту, ховалася у рідких травах… Перед очима – білосніжне щастя і чорно-сірі бджоли. А ввечері ще й хрущі. Хочу запам’ятати кожну мить. Але потім пригадую, що естети-японці аби помилуватися весною, йдуть у відпустку. Колись мені було смішно з цієї логіки. Як то 10 днів дивитися як цвітуть дерева?… Тепер розумію, що і цього мало. Хочу перевести годинник назад… Але стрілки показують інший час, а дерева тільки теперішній кадр.
Знаєш, а наша весна знову біжить без тебе… Може ти приїдеш? Чи прилетиш? Подивишся як квітнуть каштани, бузок, акація. Та й повернешся назад. Я не буду затримувати. Просто хочу, щоб радість тривала довше. І моя ненависна, кохана весна… Мені треба показати тобі нових чернівецьких котів і псів. Тоді коли ти відчалював до Вашингтону вони ще не всі народилися. А зараз так багато кішок при надії. Є шанс потрапити на їх родини. Я познайомлю тебе з людиною, яка їм роздає імена і дозволяє ховатися на каштанах. Покажу тобі місця де ще тиждень назад були липи, а тепер… бетонні плити. Побачиш де ніколи не буде дерев, бо так краще для Шевченка. Хоча йому вже млосно від такої пошани.
… У парках все заросло густими фіранками. Так ідеш і крізь гілляки-вікна дивишся на перехожих. Крізь ці фіранки добре ловити сонячних зайчиків і фотографувати комах. Буває що в кадр потрапляє голуб, або моя улюблена чорна ворона. Знаєш, вона ще живе. Коли голуби визбирують вчорашній хліб вона прилітає знову сама. Цього разу вкрай сумна. Майже не їла крихт. І зовсім мало побула поруч. Щось мучить її вороняче серце.
А ти дзвониш по скайпу і знову питаєш, як я і погода. За ворону не згадуєш. Кривляюся і кажу, що з погодою не товаришую. Бо схоже вона забирає цвітіння дерев. Квіткові знімки, що тобі надсилаю не оживають… То може запрограмуй своїх керівників, поясни що економіка США під загрозою. І щоб виправити ситуацію тобі терміново необхідно злітати на два тижні в Заліщики і Чернівці. Не важливо, що твій бос Джон не пам’ятає звідки ти родом. Кажи, що там живуть чорні коти і ламаються мости. І там народився перший американець. Можеш сказати, що навіть перша мавпа народилася на дні Заліщицького моря. А на крутих схилах Дністра загоряв пращур Барака. Тільки не кажи нічого про нашу весну. Такої нема ніде.
…Я вже говорила, до тебе додому міст валиться. До Заліщиків скоро буде важко доїхати. Ще трохи і всі наші мости стануть на коліна. Їх місце займуть коти. Вигнуть спину і витріщать очі. А ще палитимуть люльки і не будуть говорити до людей. Якщо залишиться щось від мосту, то коти спалять. Там буде курітися згарище надій і тлітиме мокре пір’я з крил.
І чи втішать тебе вашингтонські дерева, що квітнуть англійською? Наші ж говорять невідомою мовою, зрозумілою тільки заліщицьким і чернівецьким котам. Обраним. Тим, що замінять мости і спалять останні крила.
…Важко коли обсипається цвіт абрикосів і вишень. Але ще є бузок. Сьогодні під ранок він задрімав на моєму вікні. Кинувши пахуче гроно на кота. Вони ще сплять. А ти збирай валізу. І приїжджай поки є мости, дерева і наші улюблені заліщицько-чернівецькі коти.
Знаєш, а наша весна знову біжить без тебе… Може ти приїдеш? Чи прилетиш? Подивишся як квітнуть каштани, бузок, акація. Та й повернешся назад. Я не буду затримувати. Просто хочу, щоб радість тривала довше. І моя ненависна, кохана весна… Мені треба показати тобі нових чернівецьких котів і псів. Тоді коли ти відчалював до Вашингтону вони ще не всі народилися. А зараз так багато кішок при надії. Є шанс потрапити на їх родини. Я познайомлю тебе з людиною, яка їм роздає імена і дозволяє ховатися на каштанах. Покажу тобі місця де ще тиждень назад були липи, а тепер… бетонні плити. Побачиш де ніколи не буде дерев, бо так краще для Шевченка. Хоча йому вже млосно від такої пошани.
… У парках все заросло густими фіранками. Так ідеш і крізь гілляки-вікна дивишся на перехожих. Крізь ці фіранки добре ловити сонячних зайчиків і фотографувати комах. Буває що в кадр потрапляє голуб, або моя улюблена чорна ворона. Знаєш, вона ще живе. Коли голуби визбирують вчорашній хліб вона прилітає знову сама. Цього разу вкрай сумна. Майже не їла крихт. І зовсім мало побула поруч. Щось мучить її вороняче серце.
А ти дзвониш по скайпу і знову питаєш, як я і погода. За ворону не згадуєш. Кривляюся і кажу, що з погодою не товаришую. Бо схоже вона забирає цвітіння дерев. Квіткові знімки, що тобі надсилаю не оживають… То може запрограмуй своїх керівників, поясни що економіка США під загрозою. І щоб виправити ситуацію тобі терміново необхідно злітати на два тижні в Заліщики і Чернівці. Не важливо, що твій бос Джон не пам’ятає звідки ти родом. Кажи, що там живуть чорні коти і ламаються мости. І там народився перший американець. Можеш сказати, що навіть перша мавпа народилася на дні Заліщицького моря. А на крутих схилах Дністра загоряв пращур Барака. Тільки не кажи нічого про нашу весну. Такої нема ніде.
…Я вже говорила, до тебе додому міст валиться. До Заліщиків скоро буде важко доїхати. Ще трохи і всі наші мости стануть на коліна. Їх місце займуть коти. Вигнуть спину і витріщать очі. А ще палитимуть люльки і не будуть говорити до людей. Якщо залишиться щось від мосту, то коти спалять. Там буде курітися згарище надій і тлітиме мокре пір’я з крил.
І чи втішать тебе вашингтонські дерева, що квітнуть англійською? Наші ж говорять невідомою мовою, зрозумілою тільки заліщицьким і чернівецьким котам. Обраним. Тим, що замінять мости і спалять останні крила.
…Важко коли обсипається цвіт абрикосів і вишень. Але ще є бузок. Сьогодні під ранок він задрімав на моєму вікні. Кинувши пахуче гроно на кота. Вони ще сплять. А ти збирай валізу. І приїжджай поки є мости, дерева і наші улюблені заліщицько-чернівецькі коти.
3 коментарі