Нічна їжакоманія

Блоґ: Єлена Малиновська

Минулої ночі прокинулася від гавкіту моєї творчої собаки. Як правило їй вночі сняться добрі сни. І вона рідко заливається попсово-псячими серенадами. А тут так співає, що хоч аплодуй! Нє, ну скільки можна? Невже у Мухи ранній склероз? Може чотирилапа забула, що тут в будинку люди. Врешті решт – її господарі, яким хочеться спати… Моїх думок собака звісно не чула. Тому взуваю тапки, кидаю на плечі халат і позіхаючи йду домовлятися за право поспати. На годиннику – 3 ночі, на небі горять всі зірки і місяць-добряк. Вітер загорнувся у бузкове листя і тихенько хропить у кущах. Навіть котів нема. А Муха – гавкає...
Дивлюся, вона біля хвіртки. Зосереджено і схоже досить вправно витягує псячі ноти. Нас моє: «Ти що здуріла?», секундний погляд і черговий гавкіт. Підходжу ближче. І, о диво-нічне – пан Їжак власною персоною. – І шо? Ти Їжака ніколи не бачила?, – кажу Мусі. І враз розумію, що дійсно, вона ще не встигла зустрічати таких звірів. Бо скільки їй там? Ще й року нема.
Вслухавшись в мою бесіду, собака замовкає і побачивши, що я зацікавилася її «уловом» задоволено киває хвостом. Їжак лякливо зиркає своїми ожиновими очицями, вмикає колючий поворот і прямує від нас подалі. Певно подумав, що може я теж почну гавкати. А цього він не перенесе.
Муха щаслива тулиться до моїх рук і залізає на коліна. Схоже їй хотілося поділитися з кимось радісною звісткою про таке велике відкриття. Вона побачила Їжака! Уявляєте був би в неї акаунт на ФБ, вона в першу чергу кинула пост десь такого змісту: «Сьогодні вночі виявила неопізнаний обєкт, який рухається і колеться. Думаю НЛО. А ви бачили щось подібне?» Якщо б у неї був фотоапарат то до посту додала б ще й знімок об’єкту. Обговорення було б цікавим.
Але такої можливості моя психа не має. Тому й поділилася посеред ночі зі мною найсвіжішими фактами. Обіймаю малу кудлату шию. Без перекладу на собачу кажу, що Їжак файний і він ще прийде. Але сьогодні треба ще встигнути поспати...
На траву вже впала роса. Саме так, вибрали чудовий час милуватися Їжаком. Хоча… А коли я його бачила без туману, та ще й посеред ночі? Нє, Муха таки молодчина.
До ранку я її не чула. Певно малій снився колючий звір з ожиновими очима. Мені ж під вухом ще добру годину бринів вампірський комар. Він не такий гуманний, як моя собака. Свою пісню точно заводив на недобру справу. Ділитися з ним кров’ю не збираюся. Тож закутуюся в покривало і повертаюся в ніч з надією, що Їжак щасливо добрався додому...